1. Пороздумуйте, пофантазуйте в такому стилі: «А раптом щось станеться?!». Наприклад: «А раптом станеться землетрус?», «А раптом на землю 

впаде комета?», «А раптом мене звільнять з роботи?». Побудьте в цих фантазіях якнайдовше. Тоді ефект точно буде відчутним.

2. При невеликій побутовій невдачі (наприклад, розбився стаканчик) згадайте всі критикуючі слова, якими ви себе картаєте. Вискажіть їх всі! Наприклад: «Неуважний/ неуважна розтяпа! Всі люди, як люди! А ти…?!!». Щоб досягнути більшого ефекту і остаточно зіпсувати собі настрій, переключіться з цієї невдачі на спогади про всі попередні невдачі в житті. Наприклад: «Минулого року ти теж розбив/розбила стаканчик! І не один, а два! Куда ж ти дивився/ дивилась? Чим ти думав/ думала? Ти взагалі купу стаканчиків розбив/ розбила за все життя!». Сконцентруйтесь на них якомога довше.

3. Погодьтесь зробити те, що ви не хочете робити. Кажіть «Так», там, де насправді ви хочете сказати «Ні». Поставте потреби інших вище за свої і чекайте винагороди за свою жертву.

4. Думайте, що більше ніхто на землі не стикався з такою ситуацією, як ви. От ходять люди по землі. Все у них нормально. І вони всі нормальні. «Тільки у мене таке сталось. Тільки я сумую, злюсь і переживаю невдачі. Тільки я невчасно простудився/ простудилась. Тільки я не такий/ не така…».

     Першим і основним кроком до підвищення впевненості в собі я вважаю здатність поставити себе на І місце у житті. 

     Коли я починаю про це говорити іншим, то дуже часто стикаюсь зі страхом, що якщо поставиш себе на І місце у житті - станеш егоїстом і забудеш про інших. Насправжі це міф. 

     Давайте розберемось в цих поняттях і уявленнях. 

     Спочатку подбати про себе - не означає і не дорівнює -  забути і перестати дбати про близьких. Не означає, що ви більше ніколи не поступитесь своїми потребами. Не так. Це означає - робити свідомий вибір і розуміти чим ви керуєтесь, роблячи його.

     Наведу приклад. Чи знаєте ви, що при ревній загрозі на борту літака, стюардеси дають вказівки одягнути маски з киснем в першу чергу на себе, а потім на дітей і старших людей? Чому так? Тому що лише виживши мама зможе допомогти дитині. Мама, котра одягнула маску спочатку дитині, а сама за цей час відключилась - уже нічим дитині не допоможе. Тому в правилі - потурбуватись в першу чергу про себе є чітка логіка.

     У багатьох людей є переконання, що ти або весь впевнений в собі, або весь невпевнений. Тобто якщо людина добре знає собі ціну, то вона одинаково і стабільно добре почувається у всіх сферах життя. Часто люди виставляють самі собі діагноз в стилі: "Я весь несміливий і нерішучий. Не вірю в себе. Ве погано".

     Насправді це не так. Ви можете почувати себе впевнено в колі друзів чи в колі рідних, впевнено в тій роботі, яку ви вже робите 100 років (або 2-3 ;)), чи в кафешці, в яку заходите кожного тижня. Але при цьому ви можете замикатись і почувати себе дискомфортно і невпевнено поруч з авторитетними для вас чи новими людьми, не задумуватись про розвиток в роботі, або якщо і задумуватись, багато знати, то нічого не робити для реалізації цього. Ще приклад: Ви можете бути впевненими в роботі, в бізнесі, але невпевненими у стосунках. Або навпаки. 

     Отже, не варто виставляти собі діагноз. Адже навіть якщо ви сприймаєте себе як не впевнену в собі людину, точно є ситуації, місця і сфери, в котрих ви почуваєте себе спокійно і міцно. А це уже плюс і досвід, на який можна опиратись. І можна переносити досвід зі сфер, в яких ви твердо стоїте на ногах - в сфери, в котрих ви сумніваєтесь.

Є духовні питання - з ними варто звертатись до духівника. Є цілюща сила молитви і з нею варто іти до Бога. А ще є психотерапія як інструмент і ресурс, котрий також може внести свою лепту у дослідження-покращення ваших стосунків з Богом.

До мене ще не приходив клієнт із запитом: "Хочу покращити чи відновити стосунки з Богом". Разом з тим, працюючи з різними темами, стосунками, ресурсами клієнтів, ми досить часто виходимо на дослідження стосунків з Ним.
На початкових етапах психотерапії я запитую клієнтів, чи вони вірять в Бога. Якщо ні - то я поважаю таку їхню позицію і в роботу стосунки з Богом не беру. Лише дослідження стосунків зі Світом чи Життям як значимими фігурами. Бувають випадки, коли ми виходимо на дослідження відсутності стосунків з Богом і досліджуємо сумніви клієнта щодо Його існування. Все залежить від бажань і потреб клієнта.

Спільна стратегія виховання є актуальним питанням для більшості батьків. Поговоримо про те, наскільки важливим для подружжя є вміння вибудовувати таку стратегію і досягати спільних домовленостей щодо виховання дітей.

Хто в ліс, а хто по дрова

Із народженням дитини батьки постають перед незліченною кількістю запитань, починаючи від того, чи брати немовля на руки, коли воно плаче, і закінчуючи вибором майбутньої професії для сині чи доньки. У кожного з подругів є своє уявлення про те, як правильно поводитися з дитиною, адже їх виховували в різних сім’ях з відмінними підходами та традиціями. Проте, якщо чоловік і дружина не здолають цих розбіжностей у поглядах щодо виховання власної дитини, не випрацюють спільної стратегії, то «власноруч» створять чимало проблем у своїй сім’ї.

«Материнський інстинкт» закладений в жінці природою. І це прекрасно. Проте часто жінки займають материнську позицію стосовно своїх чоловіків, а ті, своєю чергою, позицію дітей... стосовно власних дружин. Сьогодні поговоримо про вплив позиції «мама-син» на подружні стосунки.

«Чоловік-дружина» чи «мама-син»?

Недавно я спостерігала таку сцену. Жінка розмовляє з працівницею банку і вирішує якесь питання. Позаду неї стоїть чоловік. Я спостерігала за подружжям близько трьох хвилин, протягом яких чоловік не виявляв особливої активності, а коли нарешті спробував щось сказати, дружина перебила його зі словами: «Ігорчику, що ти таке кажеш? Я знаю як то має бути. Сядь поки на лавочку, щоби тебе спина не боліла» (а Ігорчику поза 60). Така ситуація є одним із яскравих прикладів позиції «мама-син» у стосунках.

Сьогодні поговоримо про те, як переживають кризу чоловіки і жінки. Насправді різниця є суттєвою. Тож, сподіваємося, що ці знання допоможуть читачам поліпшити взаєморозуміння та стосунки у подружжі.

Чоловік переживає кризу наодинці, мовчки, переважно замикаючись у собі і обдумуючи, як йому бути далі. Він, немов, ховається у свою печеру для того, щоби «зализати рани» і знайти способи виходу зі складної ситуації. Умовно його позицію можна озвучити так: «Я – сам». Відтак, переживаючи кризові моменти, чоловік, передусім, потребує від жінки віри в нього, в його здатність вирішити питання. Віра і довіра – ось найкраща підтримка, яку може надати йому дружина.